Україна і Росія належать до тих небагатьох країн світу, де події другої світової війни залишаються актуальними і по сьогодні, де відмічається і початок, і кінець цієї війни, річниці видатних битв, дні звільнення тих чи інших міст, де активно підтримуються у громадській думці стереотипи радянських часів, хоча вже виросло покоління людей, народжених після них. Одним з таких стереотипів є теза про те, що радянський народ виграв цю війну завдяки безпрецедентній згуртованості навколо комуністичної партії і її вождя в ім’я перемоги. При цьому інколи згадують і купку запроданців, що перейшли під час війни на бік німців. До їх числа, найчастіше, зараховують українців, кримських татар і деякі народи Кавказу. Як все це було насправді? Історична наука вже має відповідь на це питання. Однак ця наукова відповідь ще так і не стала частиною світогляду більшості громадян всіх країн колишнього Радянського Союзу. Отже, перейдемо до цієї відповіді.
У часи другої світової війни з 73
млн. мешканців СРСР, що опинились під німецькою окупацією, українці склали 30
млн. осіб, росіяни – 20 млн. осіб, естонці, латиші і литовці – 5 млн. осіб,
поляки – 1.5 млн. осіб, молдавани і румуни – 3 млн. осіб., євреї – 2 млн. осіб,
... . З українців було сформовано у складі німецької армії:
-
дивізій - 1 з
приблизно 40 – 2.5%;
-
бригад - 3 з
приблизно 60 – 5%;
-
полків – 20 з
приблизно 250 – 8%;
-
батальйонів –
120 з приблизно 100 – 11%.
Точну кількість формувань важко навести, оскільки
формування гинули і переформовувались.
Відповідно до Ялтинської угоди 1943
року, громадянство воюючих країн визначалось по стану на початок 2-ої світової
війни, тобто на 01.09.1939 року. Таким чином, мешканці Литви, Латвії, Естонії,
Західної Білорусії і Західної України громадянами СРСР не вважались і їх перебування
у складі німецької армії, відповідно до цієї угоди, не розглядалось як зрада.
Зазначимо, що єдина українська дивізія у складі німецької армії була сформована
з мешканці Західної України. На запитання, чому такий малий відсоток українців,
здавалося б, попри всі криваві репресії радянської влади в Україні в
передвоєнні роки, воювали на боці німців, у мене немає простої відповіді.
Загалом у німецький полон потрапило
5.74 млн. громадян СРСР. У полоні у 1941 році опинився практично весь кадрової
склад радянської армії, з яким вона починала цю війну. 318 тисяч
військовослужбовців у 1941 році були відпущені з полону за місцем проживання
під підписку про невиїзд. З них 41 тисяча – це німці, прибалти, білоруси,
277761 – українці. У 1942-1944 роках звільнено з полону 505 тисяч осіб але
тепер вже у зв’язку
з їх переходом на німецьку військову службу. Серед них 160-170 тисяч представників народів Кавказу, Поволжя
і Середньої Азії, 60-70 тисяч українців і 260 – 280 тисяч росіян включно з
козаками. Для порівняння. З 232000 полонених англійців, ірландців, американців,
канадців, ново-зеландців перейшли на німецьку службу 300 осів (250 фольксдойче,
35 ірландців і 15 англосаксів). У часи першої світової війни з 4 млн.
військовополонених російської армії на німецьку службу перейшли лише декілька
тисяч осіб. В німецькій армії служили близько 200 російських генералів: 50 –
колишні радянські громадяни, 150 – російські еміграти. Служили також 5
українських генералів з емігрантів, 1 білоруський, 1 естонський, 3 латишські, 1
армянський, 1 грузинський, 2 генерали – вихідці з Північного Кавказу.
Під час війни до складу німецької
протиповітряної оброни були мобілізовані приблизно 35 тисяч юнаків і дівчат
віком 14 – 17 років на термін 2 роки з наступним їх переведенням у частини СС.
З них: 14 тисяч росіян, 10 тисяч українців, 3200 білорусів.
В Рейхскомісаріатах “Москва” і
“Кавказ” були в порядку експерименту створені самоврядні автономні території.
Це Лепельський округ Брянської області: 8 районів – 518 тисяч мешканців і
показовий Уманський відділ Кубанського казачого війська: 6 районів – 160 тисяч
мешканців. Вони були прообразом майбутніх маріонеткових держав “Московія” і
“Казакія”. Казаків у ті часи німці вважались зрусифікованими нащадками ост
готів-арійців. На території Лепельського округу була створена Російська
визвольна народна армія у складі 1 бригади, 5 полків, 18 батальйонів. Разом з 8
районними управами міліції вона налічувала біля 20 тисяч осіб. На території
Уманського відділу було створене казаче ополчення у 3300 осіб. В Україні було
створено 442 єврейських гетто. В них діяла Єврейська допоміжна служба
правопорядку. Найчисельнішою вона була у Львові – 750 осіб. Українська поліція
Львову налічувала 425 осіб. Взагалі, у Західній Україні Українська допоміжна
поліція 1941 році налічувала 6 тисяч осіб. Після переходу української поліції у
1943 році в УПА (Українська повстанська армія) німці призвали на службу 16
тисяч осіб з членів колишньої польської поліції.
Німецьке військове керівництво, по
можливості, приховувало від Гітлера і керівництва партії масштаби використання
ненімецьких національних формувань. Діяла заборона Гітлера на формування
східних військових частин більших за батальйон. Німці вдавались до заміни німецького
персоналу східними добровольцями без зміни статусу і назви військових частин.
Це дало можливість забезпечити особовим складом батальйони охорони концтаборів,
артилерію берегової охорони, частини протиповітряних сил, важку артилерію, де
на 1 німця припадало 4-5 східних солдат.
З 06.10.1941 року німецьке
командування дозволило набір в німецькі частини “Добровільних помічників” (ХІВІ) з числа місцевих мешканців. Кращі ХІВІ
за 2-4 місяці підписували контракт добровольців і переводились у бойові
військові частини. В ХІВІ німецьких частин Вермахту дозволялось брати лише
росіян і українців за виключенням бандерівців, членів ВКП(б) і злочинців.
Максимальна чисельність ХІВІ становила 800-900 тисяч осіб. За національним
складом, за російським джерелами, 72% становили росіяни і 28% українці. 6-а
армія Вермахту, що наступала на Сталінград, мала у своєму складі 51 тисячу ХІВІ
з 200 тисяч солдат. 11-а армія, що воювала в Криму, мала у своєму складі 47
тисяч ХІВІ з 130 тисяч солдат.
Значним за кількістю учасників формуванням
була місцева поліція і сили самооборони. У 1943 році ці сили налічували 238
тисяч осіб. Сюди слід додати і сотні тисяч громадян Радянського Союзу, що
працювали на різних посадах у німецькій окупаційній адміністрації.
В якості першого висновку зазначу,
що на жодному театрі військових дій у 20 сторіччі не було прикладів такої
масової співпраці з окупантами як на території колишнього Радянського Союзу під
час Другої світової війни. Головна причина, з моєї точки зору, може бути лише
одна – антисоціальна, антинаціональна, антилюдська внутрішня політика
більшовицького керівництва Радянського Союзу. Немає простого пояснення, чому
відносно малий відсоток українців співпрацював з німцями. Це – другий висновок.
На завершення, наведу список
більшості військових формувань дивізійного рівня, утворених з представників
народів, що проживали на теренах колишнього Радянського Союзу.
Українські дивізії:
1.14-а Гренадерська дивізія військ
СС “Галичина” ФХА – СС.
Білоруські дивізії:
1.30-а Гренадерська дивізія військ СС “Рутенія”
ФХА – СС.
Російські дивізії СС:
1.29-а Гренадерська дивізія військ СС “РОНА”;
2.30-а Гренадерська дивізія війсь СС ФХА-СС;
3.1-а Донська казача кавалерійська дивізія;
4.2-а Кавказська кавалерійська дивізія;
5.3-а Пластунська казача дивізія;
6.1-а Казача російська кавалерійська дивізія
військ СС ФХА_СС;
7.1-а Донська казача піша дивізія Казачого
корпусу;
8.2-а Кавказька казача піша дивізія Казачого
корпусу.
Російські дивізії Вермахту:
9.Російська піхотна дивізія “Фон Штумпфельд”;
10.Збірна казача кавалерійська охоронна дивізія
польової поліції “Фон Шуленберг”;
11.136-а Східна дивізія особливого призначення;
12.140-а Дивізія особливого призначення Вермахту
(німецько-російська);
13.442-а Дивізія особливого призначення Тилового
району групи армій “Центр” Вермахту;
14.210-а Стаціонарна піхотна дивізія особливого
призначення берегової охорони;
15.454-а Охоронна дивізія групи армій “А”;
16.201-а Охоронна дивізія групи армій “Центр”;
17.1-а Дивізія РВА КОНР (600-а
танково-гренадерська дивізія Вермахту);
18.2-а Дивізія РВА КОНР (650-а
танково-гренадерська дивізія Вермахту);
19.3-а Дивізія РВА КОНР (700-а
танково-гренадерська дивізія Вермахту);
20.4-а Дивізія РВА КОНР;
21.353-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
22.134-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
23.71-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
24.76-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
25.297-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
26.Особлива дивізія “Росія” (сформована з колишніх
білогвардійців і емігрантів):
27.1-а Російська національна дивізія.
Прибалтійські дивізії:
1.15-а Добровольча дивізія 6 польового корпусу
військ СС (латишська);
2.19-а Добровольча дивізія 6 польового корпусу
військ СС (латишська);
3.Латишська дивізійна бойова група “Єкельн”;
4.Латишська дивізійна бойова група “Бах-Зелевські”;
5.20-а Добровольча дивізій військ СС (естонська);
6.300-а естонська дивізій особливого призначення.
Кавказсько-мусульманські дивізії:
1.219-а піхотна дивізія (кавказсько-німецька);
2.162-а Тюркська піхотна дивізія;
3.242-а Стаціонарна піхотна дивізія (німці,
кавказці, росіяни).
4.81-а Східна кадрова дивізія Вермахту;
5.709-а Піхотна дивізія (німці, росіяни, грузини);
Детальнішу інформацію за темою
статті можна знайти, наприклад, у довіднику: Вадим Махно “Справочник. Полный перечень объединений и соединений 3-го Рейха из граждан СССР и
эмигрантов, а также жителей Прибалтики, Западной Белоруссии и Украины”, 2010 рік, 156 с.
Доктор фізико-математичних наук,
професор Швець В.Т.