четвер, 14 червня 2018 р.

На службі Третього рейху


Україна і Росія належать до тих небагатьох країн світу, де події другої світової війни залишаються актуальними і по сьогодні, де відмічається і початок, і кінець цієї війни, річниці видатних битв, дні звільнення тих чи інших міст, де активно підтримуються у громадській думці стереотипи радянських часів, хоча вже виросло покоління людей, народжених після них. Одним з таких стереотипів є теза про те, що радянський народ виграв цю війну завдяки безпрецедентній згуртованості навколо комуністичної партії і її вождя в ім’я перемоги. При цьому інколи згадують і купку запроданців, що перейшли під час війни на бік німців. До їх числа, найчастіше, зараховують українців, кримських татар і деякі народи Кавказу. Як все це було насправді? Історична наука вже має відповідь на це питання. Однак ця наукова відповідь ще так і не стала частиною світогляду більшості громадян всіх країн колишнього Радянського Союзу. Отже, перейдемо до цієї відповіді.


У часи другої світової війни з 73 млн. мешканців СРСР, що опинились під німецькою окупацією, українці склали 30 млн. осіб, росіяни – 20 млн. осіб, естонці, латиші і литовці – 5 млн. осіб, поляки – 1.5 млн. осіб, молдавани і румуни – 3 млн. осіб., євреї – 2 млн. осіб, ... . З українців було сформовано у складі німецької армії:
-         дивізій - 1 з приблизно 40 – 2.5%;
-         бригад - 3 з приблизно 60 – 5%;
-         полків – 20 з приблизно 250 – 8%;
-         батальйонів – 120 з приблизно 100 – 11%.
Точну кількість формувань важко навести, оскільки формування гинули і переформовувались.
Відповідно до Ялтинської угоди 1943 року, громадянство воюючих країн визначалось по стану на початок 2-ої світової війни, тобто на 01.09.1939 року. Таким чином, мешканці Литви, Латвії, Естонії, Західної Білорусії і Західної України громадянами СРСР не вважались і їх перебування у складі німецької армії, відповідно до цієї угоди, не розглядалось як зрада. Зазначимо, що єдина українська дивізія у складі німецької армії була сформована з мешканці Західної України. На запитання, чому такий малий відсоток українців, здавалося б, попри всі криваві репресії радянської влади в Україні в передвоєнні роки, воювали на боці німців, у мене немає простої відповіді.

Загалом у німецький полон потрапило 5.74 млн. громадян СРСР. У полоні у 1941 році опинився практично весь кадрової склад радянської армії, з яким вона починала цю війну. 318 тисяч військовослужбовців у 1941 році були відпущені з полону за місцем проживання під підписку про невиїзд. З них 41 тисяча – це німці, прибалти, білоруси, 277761 – українці. У 1942-1944 роках звільнено з полону 505 тисяч осіб але тепер вже у звязку з їх переходом на німецьку військову службу. Серед них 160-170  тисяч представників народів Кавказу, Поволжя і Середньої Азії, 60-70 тисяч українців і 260 – 280 тисяч росіян включно з козаками. Для порівняння. З 232000 полонених англійців, ірландців, американців, канадців, ново-зеландців перейшли на німецьку службу 300 осів (250 фольксдойче, 35 ірландців і 15 англосаксів). У часи першої світової війни з 4 млн. військовополонених російської армії на німецьку службу перейшли лише декілька тисяч осіб. В німецькій армії служили близько 200 російських генералів: 50 – колишні радянські громадяни, 150 – російські еміграти. Служили також 5 українських генералів з емігрантів, 1 білоруський, 1 естонський, 3 латишські, 1 армянський, 1 грузинський, 2 генерали – вихідці з Північного Кавказу.

Під час війни до складу німецької протиповітряної оброни були мобілізовані приблизно 35 тисяч юнаків і дівчат віком 14 – 17 років на термін 2 роки з наступним їх переведенням у частини СС. З них: 14 тисяч росіян, 10 тисяч українців, 3200 білорусів.
В Рейхскомісаріатах “Москва” і “Кавказ” були в порядку експерименту створені самоврядні автономні території. Це Лепельський округ Брянської області: 8 районів – 518 тисяч мешканців і показовий Уманський відділ Кубанського казачого війська: 6 районів – 160 тисяч мешканців. Вони були прообразом майбутніх маріонеткових держав “Московія” і “Казакія”. Казаків у ті часи німці вважались зрусифікованими нащадками ост готів-арійців. На території Лепельського округу була створена Російська визвольна народна армія у складі 1 бригади, 5 полків, 18 батальйонів. Разом з 8 районними управами міліції вона налічувала біля 20 тисяч осіб. На території Уманського відділу було створене казаче ополчення у 3300 осіб. В Україні було створено 442 єврейських гетто. В них діяла Єврейська допоміжна служба правопорядку. Найчисельнішою вона була у Львові – 750 осіб. Українська поліція Львову налічувала 425 осіб. Взагалі, у Західній Україні Українська допоміжна поліція 1941 році налічувала 6 тисяч осіб. Після переходу української поліції у 1943 році в УПА (Українська повстанська армія) німці призвали на службу 16 тисяч осіб з членів колишньої польської поліції.

Німецьке військове керівництво, по можливості, приховувало від Гітлера і керівництва партії масштаби використання ненімецьких національних формувань. Діяла заборона Гітлера на формування східних військових частин більших за батальйон. Німці вдавались до заміни німецького персоналу східними добровольцями без зміни статусу і назви військових частин. Це дало можливість забезпечити особовим складом батальйони охорони концтаборів, артилерію берегової охорони, частини протиповітряних сил, важку артилерію, де на 1 німця припадало 4-5 східних солдат.

З 06.10.1941 року німецьке командування дозволило набір в німецькі частини “Добровільних помічників”  (ХІВІ) з числа місцевих мешканців. Кращі ХІВІ за 2-4 місяці підписували контракт добровольців і переводились у бойові військові частини. В ХІВІ німецьких частин Вермахту дозволялось брати лише росіян і українців за виключенням бандерівців, членів ВКП(б) і злочинців. Максимальна чисельність ХІВІ становила 800-900 тисяч осіб. За національним складом, за російським джерелами, 72% становили росіяни і 28% українці. 6-а армія Вермахту, що наступала на Сталінград, мала у своєму складі 51 тисячу ХІВІ з 200 тисяч солдат. 11-а армія, що воювала в Криму, мала у своєму складі 47 тисяч ХІВІ з 130 тисяч солдат.
Значним за кількістю учасників формуванням була місцева поліція і сили самооборони. У 1943 році ці сили налічували 238 тисяч осіб. Сюди слід додати і сотні тисяч громадян Радянського Союзу, що працювали на різних посадах у німецькій окупаційній адміністрації.

В якості першого висновку зазначу, що на жодному театрі військових дій у 20 сторіччі не було прикладів такої масової співпраці з окупантами як на території колишнього Радянського Союзу під час Другої світової війни. Головна причина, з моєї точки зору, може бути лише одна – антисоціальна, антинаціональна, антилюдська внутрішня політика більшовицького керівництва Радянського Союзу. Немає простого пояснення, чому відносно малий відсоток українців співпрацював з німцями. Це – другий висновок.

На завершення, наведу список більшості військових формувань дивізійного рівня, утворених з представників народів, що проживали на теренах колишнього Радянського Союзу.
Українські дивізії:
1.14-а Гренадерська дивізія військ СС “Галичина” ФХА – СС.
Білоруські дивізії:
1.30-а Гренадерська дивізія військ СС “Рутенія” ФХА – СС.
Російські дивізії СС:
1.29-а Гренадерська дивізія військ СС “РОНА”;
2.30-а Гренадерська дивізія війсь СС ФХА-СС;
3.1-а Донська казача кавалерійська дивізія;
4.2-а Кавказська кавалерійська дивізія;
5.3-а Пластунська казача дивізія;
6.1-а Казача російська кавалерійська дивізія військ СС ФХА_СС;
7.1-а Донська казача піша дивізія Казачого корпусу;
8.2-а Кавказька казача піша дивізія Казачого корпусу.
Російські дивізії Вермахту:
9.Російська піхотна дивізія “Фон Штумпфельд”;
10.Збірна казача кавалерійська охоронна дивізія польової поліції “Фон Шуленберг”;
11.136-а Східна дивізія особливого призначення;
12.140-а Дивізія особливого призначення Вермахту (німецько-російська);
13.442-а Дивізія особливого призначення Тилового району групи армій “Центр” Вермахту;
14.210-а Стаціонарна піхотна дивізія особливого призначення берегової охорони;
15.454-а Охоронна дивізія групи армій “А”;
16.201-а Охоронна дивізія групи армій “Центр”;
17.1-а Дивізія РВА КОНР (600-а танково-гренадерська дивізія Вермахту);
18.2-а Дивізія РВА КОНР (650-а танково-гренадерська дивізія Вермахту);
19.3-а Дивізія РВА КОНР (700-а танково-гренадерська дивізія Вермахту);
20.4-а Дивізія РВА КОНР;
21.353-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
22.134-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
23.71-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
24.76-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
25.297-а Піхотна дивізія (німецько-російська);
26.Особлива дивізія “Росія” (сформована з колишніх білогвардійців і емігрантів):
27.1-а Російська національна дивізія.
Прибалтійські дивізії:
1.15-а Добровольча дивізія 6 польового корпусу військ СС (латишська);
2.19-а Добровольча дивізія 6 польового корпусу військ СС (латишська);
3.Латишська дивізійна бойова група “Єкельн”;
4.Латишська дивізійна бойова група “Бах-Зелевські”;
5.20-а Добровольча дивізій військ СС (естонська);
6.300-а естонська дивізій особливого призначення.
Кавказсько-мусульманські дивізії:
1.219-а піхотна дивізія (кавказсько-німецька);
2.162-а Тюркська піхотна дивізія;
3.242-а Стаціонарна піхотна дивізія (німці, кавказці, росіяни).
4.81-а Східна кадрова дивізія Вермахту;
5.709-а Піхотна дивізія (німці, росіяни, грузини);

Детальнішу інформацію за темою статті можна знайти, наприклад, у довіднику: Вадим Махно “Справочник. Полный перечень объединений и соединений 3-го Рейха из граждан СССР и эмигрантов, а также жителей Прибалтики, Западной Белоруссии и Украины”, 2010 рік, 156 с.
Доктор фізико-математичних наук, професор Швець В.Т.



четвер, 3 травня 2018 р.

Сенс нашої боротьби 2



Чорноморські новини. - №43. - 19 травня, 2018
Чорноморські новини. - №43. - 19 травня, 2018

Розглядаючи світові потуги не можна не згадати про одну з найбільших – євреїв. Їх сила не стільки в державі Ізраїлі, як у впливі на загальний світовий порядок через їх фінансові і інформаційні можливості. Силу свого інформаційного впливу на світ євреї яскраво продемонстрували у 1926 році, коли агент НКВС Самуїл Швардбард у Парижі убив лідера українських визвольних змагань Симона Петлюру. Єврейські організації у тогочасній фінансовій столиці світу Лондоні створили комітет з його захисту. Вони зібрали значні кошти, найняли знаменитого адвоката, в рамках всієї Європи провели потужну інформаційну кампанію на користь Швардбарда. Убивцю Петлюри перетворили на месника за кривди свого народу. Колишнього громадянина Російської імперії перетворили у добропорядного громадянина Франції. Його кримінальне минуле: у 1908 році він був заарештований у Відні за спробу пограбувати банк – втік з в’язниці до Румунії, де невдовзі був заарештований за спробу пограбувати ресторан, жодним чином не вплинуло на його репутацію. Натомість Симон Петлюра став винуватцем всіх єврейських негараздів в Україні. Суд над убивцею перетворився у суд над його жертвою. Чи слід дивуватись, що сталася безпрецедентна подія – під гучні оплески присутніх убивцю виправдали. Принагідно зазначу, що витрати на судовий процес з боку загиблого взяла на себе Польща. Десятки українських емігрантських організацій, що діяли тоді в Європі, виявили свою повну безпорадність. Згодом Самуїл Швардбард став національним героєм Ізраілю. Його тлінні останки перепоховані саме там. Там увічнена і його пам’ять. А що Симон Петлюра? І досі в столиці нашої держави немає пам’ятника одному з найвидатніших героїв і лідерів нашої національно-визвольної боротьби. А хіба тільки йому?
Та пропагандивна кампанія скомпроментувала весь український визвольний рух і здалась мені генеральною репетицією подальшого інформаційного супроводу на теренах Європи і Сполучених штатів голодомору в Україні 1932-33 років, довівши колосальні можливості засобів масової інформації у формуванні суспільної думки. Перед Другою світовою війною лише одна країна світу – націонал-соціалістична Німеччина наважилась говорити на весь світ правду про цю найбільшу трагедію українського народу
Але її інформаційні можливості були обмеженими, а політичне становище достатньо непевним, щоб надто педалювати цю тему. Багато країн світу згодом визнали голодомор геноцидом українського народу. Першою була Естонія (1993), другим Ватікан (2001) і лише у 2006 році це зробила сама Україна. Зробили це і Польща, і Сполучені штати проте і досі не зробили Ізраїль і Велика Британія. Не зробила цього і сучасна Німеччина, яка буквально у всьому намагається заперечити своє націонал-соціалістичне минуле. Але знаючи і пам’ятаючи минуле, слід дивитись у майбутнє. Драматичні для обох сторін українсько-єврейські взаємини двадцятого сторіччя потрібно назавжди залишити позаду, зробивши з них правильні висновки.
Наша перемога над Московією видається проблематичною без дружньої нам Польщі. Польщі часто дорікають, що у міжвоєнний період вона намагалась полонізувати українців Західної України.  Але при цьому забувають, що Польща спасла Західну Україну від нищівного катка геноциду тридцятих років, що проїхав рештою України. Якби він пройшовся і по Західній України, то не було б героїчної боротьби Української повстанської армії. Полум’я національно визвольної боротьби могло б згаснути у всій Україні ще у двадцяті роки минулого сторіччя і, можливо, назавжди. І інакше, якби вся територія України в міжвоєнний період ввійшла до складу Польщі, то мільйони українець не загинули б від голоду або від пострілу в потилицю в катівнях НКВС, не були б депортований до Сибіру, не перетворилися б у рабів після конфіскації землі. 
Польща, фактично, зберегла нам частину нашого етносу для подальшої національно-визвольної боротьби. Не забуваймо, що саме героїчна боротьба самих поляків протягом дев’ятнадцятого століття за свою незалежність будила і у українців почуття національної ідентичності і вказувала єдино можливий шлях її справжньої реалізації - власну державу. Не випадково гімн України починається словами: «Ще не вмерли України ні слава, ні воля …», тими ж словами, що починається мазурка Домбровського – гімн Польщі: «Єще Польска не згінела …». Але спочатку був гімн Польщі. Люди однієї крові звичайно не спроможні на таку нелюдську жорстокість щодо один одного, як люди різної крові. Люди однієї крові найчастіше намагаються навернути один одного до своєї віри. Взаємна агресія людей часто пропорційна відстані між ними по крові. Інколи ця агресія доходить до намагання знищити один одного. Це відчули на собі індіанці обох Америк, євреї, цигани, армяни, а також і українці. Я пригадую спогади одного німецького офіцера часів Другої світової війни про Україну. Він знав про найбільшу трагедію українського народу голодомор  і відзначав у своєму щоденнику, що його першим враженням про Україну було відчуття, що ця земля і цей народ пережили страшну пошесть. І відбиток цієї пошесті ще у 1941 році був на всьому: на хатах, на людях, на землі.
Наші стосунки з Польщею ще довго затьмарюватиме «Волинська трагедія». Звертає на себе увагу те, що вона відбулась в найменш націоналістичному і, одночасно, найбільш прокомуністичному регіоні Західної України. Тут нам не обійтись без становлення дійсно української історичної науки. Вона варта будь-яких фінансових витрат. Ставку слід робити на молодь, бо, за рідким винятком, представники старшого, ще радянського, покоління істориків, не можуть позбавитись стереотипів радянського минулого. Волинську трагедію слід дослідити до найменших дрібниць, буквально погодинно і на основі історичної правди досягти консенсусу з польською стороною. Мені не здається випадковим факт активізації істерії щодо Волинської трагедії в Польщі саме зараз. Розслідування авіаційної катастрофи під Смоленськом, де була знищена вся польська керівна верхівка на чолі з президентом, добігає кінця. Російський слід в ній очевидний. Ідеальним засобом переключити увагу поляків з нещодавніх подій, що затьмарюють польсько-російськи стосунки, на щось інше є якраз Волинська трагедія сімдесятип’ятирічної давнини, що завжди псувала польсько-українські стосунки. Для цього є і відповідний механізм, як в Польщі, так і в Україні – це десь по півмільйона позаштатних співробітників КДБ, що залишились там ще з радянських часів. Багато з них, я впевнений, ще і досі зберігають впливові посади і відданість своїм колишнім кураторам.
П’ята ідея – це приборкання наших олігархів. Прогрес людства у всіх царинах людської діяльності: наука,  література, поезія, музика, живопис, технології, менеджмент, бізнес тощо – це, в першу чергу, результат діяльності небагатьох талановитих, геніальних людей. Саме вони визначають темп і якість поступу людства. Саме вони формулюють правила гри у всіх сферах. Спроба зробити ставку на сіру масу, взяти не якістю, а кількістю – це негативний досвід Радянського союзу, який закінчився доволі швидким крахом цієї держави. Найбільша потуга сучасного світу – Сполучені штати Америки завдячують саме олігархам своєю економічною, промисловою і науковою міццю, своїми амбіціями на світове лідерство. Багато славетних імен: Генріх Форд – піонер сучасного масового конвеєрного виробництва, він першим розпочав серійне виробництво автомовілів, зробивши їх доступними для пересічних американців; 
Джон Девідсон Рокфеллер – найбільший нафтовий магнат Сполучених штатів, один з засновників Федеральної резервної системи Сполучених штатів, його нафтова компанія Стандарт Оил стала найбільшою в світі, завдяки Рокфеллеру Сполучені штати і досі є світовим лідером у нафтопереробці і нафтовидобутку і контролі за світовими нафтовими потоками; 
Корнеліус Ван Дер Більт –залізничний магнат, що об’єднав багато локальних залізниць в загальнонаціональні мережі;
Ендрю Карнегі – найбільший металургійний магнат Сполучених штатів і світу, започаткував будівництво хмарочосів, що базувалось на металевому каркасі;
Джон Пірпонт Морган – фінансовий геній, що чимало посприяв становленню Америки, як фінансової столиці світу, створив одну з найбільших фінансових імперій світу, заснував шість індустріальних гігантів: Америкен Телефон-енд-Телеграф, Дженерел Електрик, Інтернешенел Харвестер, Юнайтед Стейтс Стил, Вестинхауз електрик корпорейшен, Вестерн Юніон Корпорейшен;
Білл Гейтс – комп’ютерний геній сучасної Америки і світу, лідер революції персональних комп’ютерів, у 1995 – 2017 роках найбагатша людина світу. 
Список олігархів Америки доволі довгий, але не надто. В ньому лише декілька десятків осіб. Але саме вони радикально вплинули на життя сотень мільйонів людей своєї країни і мільярдів інших людей світу. Саме вони зробили Америку величною країною – найбільшою потугою сучасного світу у всіх сенсах. Але не слід думати, що всі олігархи білі і пухнасті і ночі не сплять, думаючи про нагальні потреби людства. Олігархами стають і лідери кримінального світу, і просто випадкові люди, наділені від природи безмежною жадобою до грошей і не обтяжені жодними моральними чеснотами. Найперше саме інтереси хазяїв грошей стоять за світовими війнами і багатьма іншими катаклізмами людської цивілізації. Саме американські олігархи профінансували модернізацію і Німеччини, і Радянського союзу напередодні Другої світової війни. Це, на мою думку, були різні олігархічні клани. У висліді Другої світової війни більше виграли ті, що вклали гроші в Радянський союз. Але говорячи про американських олігархів слід пам’ятати про той благодатний грунт, на якому виросли ці гіганти світового бізнесу. У щорічному звернені до Конгресу одного з американських президентів прозвучали слова: «Головним багатством Америки є освічені, працелюбні і амбітні американці». Працелюбність і освіченість є і у українців. Не вистачає їм лише амбітності. Замість стати успішними на своїй Батьківщині, багато з них беруться за найнепрестижнішу роботу за кордоном без шансів на життєвий успіх.
А що ж наші олігархи? Які передові технології вони подарували світу? Як вони посприяли звеличенню нашої держави, процвітанню українського народу? А ніякі і ніяк. В якійсь момент наша держава втратила важелі керування над своєю власністю, створеною попередніми поколіннями українців, за рахунок їх нещадної експлуатації і жебрацького існування. Фіговий листок всенародної приватизації не може приховати того очевидного факту, що ця власність майже в повному обсязі перейшла найчастіше до жадібних рук випадкових людей, не обтяженими професійними і моральними чеснотами. Причому українці серед них виявились в меншості. Більшість нових хазяїв грошей самі були подивовані таким неочікуваним везінням. Не потрібно було поколінь наполегливої праці, власного важкого життєвого шляху протягом десятиліть. Багатство прийшло все і відразу.  Що робили більшовики у 1917 році прийшовши до влади? Вони ховати по закордонним рахункам колосальні кошти, отримані шляхом різноманітних конфіскацій, не вірячи у тривалість свого прориву до влади. Що роблять наші олігархи? Ночі не сплять, плануючі нові технологічні прориви і іншу маячню? Ні. Вони чавлять до упору контрольовану ними колишню державну власність і кожну вичавлену копійку намагаються сховати в закордонних активах, не вірячи в тривалість свого владарювання. Всі роки незалежності у нас спостерігається від’ємне сальдо платіжного балансу. Тобто з країни офіційно вивозиться більше валюти, ніж в неї ввозиться. Якщо олігарх отримує прибуток у гривнях, а за кордон потрібно вивезти долари, то де він їх бере? Купує на валютній біржі. Масова потреба конвертувати свої прибутки з гривні у долар створює потужний тиск на національну валюту. Для підтримання її стабільності Національний банк має продавати на біржі свої доларові запаси. Головним джерелом їх надходження є зовнішні позики. Тобто ми ввозимо в країну позичену валюту з метою, щоб наші олігархи вивезли її у зворотному напрямі, викупивши за гривні. Ви звернули увагу, що Національний банк всі позики робить з метою поповнення свої валютних резервів. Зверніть також увагу і на те, що попри регулярні позики ці резерви практично не збільшуються. Про причину цього, а, фактично, про катастрофічне зростання нашої зовнішньої заборгованості, я вже сказав вище. Отже зовнішні позики – кайдани на ногах майбутніх поколінь українців – це прояв невгамовного потягу наших олігархів до приховування грошей у надійному місці, тобто за кордоном. Ще одним джерелом покриття дефіциту платіжного балансу є заохочення заробітчанства за кордоном. Щороку саме заробітчани завозять в Україну мільярди доларів, зароблених важкою і некваліфікованою працею, щоб олігархи згодом вивезли їх у зворотному напрямі. Отже олігархи напряму зацікавленні у максимальному поширені заробітчанства. Наступне. Як ви думаєте, чому платня українців в доларовому еквіваленті є найнижчою у Європі? Чому це відбувається в найбагатшій за природними ресурсами європейській країни, з працелюбним і освіченим населенням? Правда, якщо перерахувати цю платню за паритетом купівельної спроможності, то ми вже далеко не на останньому місці. Ми ніби у штучній фінансовій ямі – жити можна, а вибратись ні. Моя відповідь така. Серед наших олігархів найвпливовіші ті, що заробляють за кордоном у доларах, а витрати несуть всередині країни у гривнях. Максимальність їх  прибутку досягається тоді, коли вони все продають за світовими цінами у доларах, а витрати несуть за символічними цінами всередині України у гривнях. Для цього гривня щодо долара має бути максимально дешевою. І так воно є всі роки існування незалежної України. Такий перепад на ціну праці всередині України і будь-де за кордоном знекровлює країну, витискаючи з неї наймолодшу, найактивнішу, часто найосвіченішу частину населення. На фоні падіння народжуваності – це найвагоміший фактор прогресуючого обезлюднення України. Чи не занадто багато ми дозволяємо своїм олігархам, і чому власне? Список претензій до олігархів  України насправді дуже великий. Яка претензія є найбільшою? Думаю та, що наші олігархи після революції гідності взяли відповідальність на себе лише за свою власність, як вони думають, а не за долю України, як ми думаємо. Насправді у них є лише така альтернатива - забезпечити собі надійне майбутнє в Україні, провівши всебічну модернізацію країни або зійти з історичної арени. Це головна запорука нашого не тільки економічного, але і культурного процвітання, - це наш головний шанс для перемоги у війні з нашим історичним ворогом. Які кошти для цього потрібні? Помножте зовнішній державний борг України на п’ять -  це приблизно те, за моєю оцінкою,  що вони вивезли за кордон. Візьміть третину цієї суми і ви отримаєте необхідні кошти для інфраструктурної, промислової, культурної модернізації країни. Найближчий наш сусід Польща вже завершує таку модернізацію і не даремно два мільйони українців йому у цьому допомагають. Показником успішності модернізації України, як на мене, був би факт присутності у нас принаймні чотирьох мільйонів заробітчан із Польщі. Нашим олігархам є над чим замислитись. Я б не радів їм надто зловживати терпінням українського народу. Українському народу потрібна перемога, життєвий успіх і впевненість у майбутньому  на тисячі років вперед, оскільки його опорою у минулому є сім тисяч років його власної історії.
 І сказав Господь:  українці є народом великим і сильним, і благословляться в них всі народи землі, тому що Я обрав їх для того, щоб вони заповідали синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд. І подивіться на небо і порахуйте зірки, якщо можете порахувати їх, стільки буде у вас нащадків. І повірили українці Господу, і Він поставив їм це у праведність. В ці свої слова я вкладаю свою віру і свої переконання.

Валерій Швець

Сенс нашої боротьби 1

Чорноморські новини. - №42. - 17 травня, 2018

Це були часи, коли боги розмовляли як люди і розмовляли з людьми, любили шанування як люди і вимагали його від людей. «… і зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть.» - Так сказав Господь  родоначальнику всіх арабів і євреїв Аврааму. «… встань, пройди по землі цій у довжину і ширину її, бо я дам її тобі і нащадкам твоїм назавжди». 
Цікаво було б знати, що сказав Господь родоначальнику всіх українців? Можливо так: «Для чого земля ваша, якщо у вас немає нащадків? Чуже рало оратиме її згодом, чужий меч захищатиме її від ворогів, але не для вас і не для людей вашої крові». Цінність кожного святого письма у тому, що у ньому завжди закарбований досвід тисячоліть, досвід живої природи, який передається вустами людей наступним поколінням. Сенс існування кожної живої істоти, кожної рослини у тому, щоб залишити після себе собі подібних. Все живе, що нас оточує, це якраз те, що зуміло протягом століть, тисячоліть і мільйонів років зберегти маленьке і унікальне чудо, закарбоване в його генах. Головна наша біда не москалі. За чотири роки війни вони, або їх зброя, вбили лише п’ятнадцять тисяч українців.
Насправді за цей час українців стало на два мільйони менше. Ми вимираємо з такою швидкістю, що слушно пригадати найтрагічніші часи нашої історії. За останню чверть сторіччя ми втратили стільки ж людей, як за три голодомори двадцятого сторіччя. Якщо на початку дев’яностих років минулого сторіччя нас було 52 мільйони, то тепер за оптимістичними оцінками лише 42 мільйони. За сто років після початку Першої світової війни ми так і не досягли чисельності, що мали тоді і маємо багато шансів її вже не досягнути. Влада держави уникає проведення регулярних переписів населення, щоб не пригнічувати людей справжніми числами наших втрат. Останні, швидше за все, відповідають песимістичним оцінкам. Вимирання – це не лише наша біда. Вимирає вся Європа. Але ми вимираємо особливо швидко. Нищівна поразка націонал-соціалістичної Німеччини та фашистської Італії і менш очевидна але таки поразка всіх інших європейських країн у Другій світовій війні одним з своїх наслідків мала для Європи крутий лівий розворот на її Заході і катастрофічне політичне підсилення Імперії зла – Союзу радянських соціалістичних республік на Сході. З моєї точки зору, шлях до соціалізму в його марксистському розумінні – це шлях в нікуди, точніше до смерті. І от Європа, якій світ зобов’язаний  безпрецедентним в історії людства вибуховим розвитком науки, культури, технологій, вимирає і, одночасно заміщується людьми інших рас. Але ми не повинні розділити долю Європи. Сенс нашої боротьби у тому, щоб вижити тепер у небезпечній війні з Московією, щоб вижити надалі в наших дітях і онуках і примножитися в них. Щоб передати їм дбайливо доглянутий найпрекрасніший на всій земній кулі куточок землі -  нашу Арату-Скіфію-Сарматію-Русь-Україну. Це і є наша національна ідея. Все решта – другорядне і має сенс лише через сприяння реалізації головного нашого призначення.
              Для виживання окремої людини не потрібна жодна абстрактна ідея. Для виживання етносу або нації така ідея потрібна. Силу подібної ідеї легко зрозуміти на прикладі євреїв. Тисячі років  розсіяння всією земною кулею і поза тим на їх історичній батьківщини таки виникла єврейська держава. За формальними ознаками – це маленька держава з маленьким населенням, з маленьким економічним потенціалом. Але розглядаючи стосунки Ізраїля і, наприклад, Сполучених штатів – найбільшої потуги сучасного світу, не так просто відповісти на питання, хто тут головний партнер. «І сказав Господь: чи утаю Я від Авраама, що хочу вчинити! Від Авраама дійсно піде народ великий і сильний, і благословляться в ньому всі народи землі, тому що Я обрав його для того, щоб він заповів синам своїм і дому своєму після себе, ходити путтю Господньою, творячи правду і суд.» Талмуд зберіг євреїв від зникнення і асиміляції, вірніше зберіг їх той комплекс ідей, що в ньому. І головною з цих ідей була ідея богообраності євреїв. Де наше святе письмо, що забезпечило б нам виживання навіть не у цілому світі, а хоча б на своїй землі. Все двадцяте сторіччя нас нищили фізично наші вороги, а тепер ми продовжуємо нищити себе самі завдяки хибному комплексу чужих світоглядних ідей. Де шукати наші власні засадничі ідеї? Можливо в Зороастризмі - першій світовій монотеїстичній релігії, створеній одним з наших предків скіфського роду Заратустрою? Можливо в Євангеліях, якщо вважати, що в них викладені життя і духовний заповіт людини арійського кореня Ісуса з Галілеї? Але тоді слід користуватись Евангеліями, звільненими від пізніших вставок, що спотворюють їх зміст. Ця титанічна праця вже виконана нашим сучасником -  українським науковцем Ігорем Каганцем. Можливо в ісламі, оскільки кримсько-татарська частина нашого народу, для якої Україна, як і для українців, є історичною батьківщиною, сповідує іслам? Звернімо увагу, що жодний народ ісламського світу не вимирає. І жодний народ світу, що сповідує християнство, не примножується. Якби на одну мить ми уявили собі всю Україну ісламською, проблеми вимирання у нас би не було. Можливо у святому письмі - Магавірі, написаному українцем Левом Силенком для українців у другій половині двадцятого сторіччя? Можливо в аріанстві, що активно і успішно розвивається на сторінках Народного оглядача? Я думаю скрізь, але час вже зараз сформулювати цей комплекс ідей цілком конкретно. Наш історичний ворог переступив поріг нашої хати і не буде чекати, поки ми зліземо з печі.
              Першою такою ідеєю, з моєї точки зору, є ідея неможливості мирного існування незалежної України поряд з Московською імперією. Як писав класик українського націоналізму Юрій Липа: «Україна стане вільною не тоді, коли ми звільнимо Київ, а коли зруйнуємо Москву, як столицю імперії». Мир між Україною і Московією – це не більше, ніж нестійка рівновага потуг, що при невеликому збуренні швидко переходить у стійку, тобто у війну. Знищення Московії, як імперії, як ракової пухлини цілого світу – це історичний обов’язок української нації перед цивілізованим світом і умова нашого власного виживання. Прийнятною для нас і, насправді, благодатною для московитів, є перетворення Московії в типову для Європи переважно моноетнічну державу. Можливо лише так  вдасться досягти тривалого миру. Проте, швидше за все, «Що було, те і буде» - як сказано в біблії. Тобто мир між нами ніколи не буде надто тривалим.
Друга ідея – це державотворення, націєтворення, зміцнення біологічної основи українського етносу, як керований саме волею української інтелектуальної еліти процес, а не переважно зовнішніми чинниками, таємний задум яких поза нашим розумінням. Такий процес має базуватись на вже існуючих ідеологічних концепціях, які пройшли перевірку часом і виявили свою ефективність. Базовою ідеологією має бути націоналізмале важливо проаналізувати існуючі позитивні досягнення цієї ідеології у різних народів. Націоналізм кожного народу неповторний і є виявом лише одному йому властивого глибинного поклику його власної душі. Жодного сенсу не мають спроби наклеїти ярлик німецького націоналізму у формі націонал-соціалізму, або італійського націоналізму у формі фашизму, або єврейського націоналізму у формі сіонізму якомусь іншому народу. Неможливо повторити чужий шлях. Насправді кожний народ йде своєю національною дорогою, але досвід інших народів надзвичайно важливий. Слід видати українською мовою засадничі праці теоретиків націоналізму інших народів. Це допоможе зрозуміти нам наш власний національний шлях. Нам потрібен націоналізм з українським обличчям. 
Націоналізм – імунітет нації щодо зовнішніх і внутрішніх загроз – це умова нашого виживання, але без його теоретичного осмислення він безплідний, як ідея прогресу, і може реалізуватись лише як вульгарний націоналізм  з його ймовірними руйнівними наслідками. Класичним прикладом глибоко розробленої націоналістичної концепції, звернутої до одного народу, є талмуд. Ефективність цієї концепції довів досвід єврейського народу протягом тисячоліть. На протилежному полюсі націоналізму концепція, спрямована на реалізацію інтересів однієї раси, до якої належить інший народ – це німецький націонал-соціалізм. Гідні подиву досягнення довоєнної Німеччини мали трагічний кінець, ще і досі цілком не подоланий німецьким народом. Яскравий вибух національної енергії, що був, як спалах наднової зірки, тривав лише декілька років. Що і чому пішло не так?
              Третя ідея – це ідея братства європейських народів - наших сусідів. Деякі з них мають подібну до нашої мову. Але всі вони, попри інколи суттєву відмінність мов, є близької нам крові: румуни, угорці, австрійці, німці, або навіть однієї крові: білоруси, поляки, литовці, словаки, чехи, болгари, хорвати. Виключення становлять лише московити, що є швидше азіатами, ніж європейцями, і то у всіх проявах свого національного характеру і своєї фізичної природи. Мови наших сусідів в Україні повинні не роз’єднувати людей, а об’єднувати. В усіх школах України має вивчатись як предмет одна з цих мов. Польську мову мають вивчати не тільки поляки, але і українці, угорську мову мають вивчати не тільки угорці Закарпаття, але і українці всієї Україні. Мову кримських татар мають знати також і інші українці. Українці мають навчитись читати єврейських авторів, починаючи з їх священних книг, в оригіналі. Разом з мовою до України прийде і культура відповідного народу. Вона неодмінно збагатить українську культуру, а українці - носії такої мови і такої культури стануть додатковим містком між Україною і нашими сусідами, нашими потенційними союзниками. Що сьогодні: де кіно наших сусідів, де українські переклади їх книжок, де концертні турне їх виконавців, де інтенсивний науковий обмін, де спільні масштабні проекти? Поки ж культурний обмін між Україною і сусідами полягає у прибиранні українцями вулиць і площ їх міст. Вступаючи до герцю, якщо не хочеш програти, обери собі одного ворога, а не змагайся з багатьма. Покажи іншим, що захищаючи себе, ти захищаєш і їх, зроби їх своїми союзниками, нагадай їм, що Україна є прадавньою Батьківщиною більшості європейських народів, що Україна – це Хартленд.
              Четверта ідея стосується визначення головних світових гравців, що безпосередньо впливають на долю нашої Батьківщини. На жаль, такими гравцями не є ні німці, ні австрійці, що рішуче підтримавши нашу незалежність на початку двадцятого сторіччя, тим самим зробили її можливою у кінці цього сторіччя. Деморалізовані поразками у двох світових війнах, відповідальність за які цілком несправедливо, як на мене, на них же і поклали, вони ще не скоро, а можливо і ніколи не стануть головними світовими політичними потугами. І Західна Європа в цілому зараз перебуває у такому непевному стані, що від завоювання Московією її убезпечує лише санітарний кордон з таких країн як Україна, Польща і країни Балтії, підтримуваний Сполученими штатами. Для найбільшої потуги світу - Сполучених штатів Московія є ворогом але звичним і прийнятним. Московію, як імперію, могли цілком знищити ще на початку двадцятого століття, після використання її в якості гарматного м’яса для перемоги над Німеччиною і Австрією у Першій світовій війні. Але, оскільки ця війна не вирішила всіх глобальних проблем тогочасного світу і потрібна була ще одна війна, то Московії допомогли перефарбуватись у Радянський союз, добре озброїли і знову використали в якості гарматного м’яса вже у Другій світовій війні для чергової, а можливо і остаточної перемоги над Німеччиною і Австрією. Після спустошливих світових війн Європа тепер вже ні для кого не становить небезпеку. Але на Сході Євроазії виникла нова надпотуга – Китай. Китай на шляху дивовижного зростання своєї могутності повторив шлях Радянського союзу у передвоєнні роки. Але необхідний для цього потужний творчий, фінансовий і технологічний імпульс він отримав, на мою думку, вже переважно не із Сполучених штатів, а з Європи. Необхідність балансу сил у світі може знову зробити спокусливою ідею використання Московії, як ефективної противаги вже щодо Китаю. Така спокуса для Сполучених штатів мені здається існує і їх нинішні зусилля спрямовані не на остаточний розподіл Московії, а на зміну режиму в ній на більш передбачуваний і керований. Єдиною країною світу, зацікавленою в утилізації Московії насправді є Китай. Існує багато шансів, що Китай роздавить Московію у дружній обіймах. Є і багато шансів, що Китай переможе Московію на полі бою. Але чи убезпечить Україну заміна російсько-українського кордону на китайсько-український? Загроза зі Сходу для України не зникне в будь-якому разі. Підтримка наших союзників ніколи не буде абсолютною.  Єдиний рецепт нашого виживання - бути сильними на своїй землі і у світі. Ми маємо стати ще одним народом, здатним на це.

субота, 13 січня 2018 р.

Україна: рік минулий - рік наступний



1.Як Ви охарактеризуєте рік, що минає, з огляду на досягнення та прорахунки України на геополітичній арені світу?
          1. Новий американський президент і правий розворот американської внутрішньої і зовнішньої політики для України – це подарунок долі.
          2. Відсутність реальної зачистки державного апарату України від промосковські налаштованих службовців, як і від прямих агентів Москви, суттєво знижували нашу відпорність агресії Московії.
          3. Вивіз капіталів за кордон тривав в попередньому темпі причому, для конвертації гривні в долари США для подальшого їх вивозу за кордон йшла левова частка наших валютних запозичень на Заході.
          4. Стрімке зростання торгівлі з країною агресором деморалізовувала патріотів і показувала справжню ціну очільників нашої держави.
          5. Ми не робили ставку на власну перемогу навіть на рівні ідей і так і не започаткували реальну всебічну модернізацію України, яка є єдино можливою умовою нашої власної перемоги над агресором.


2. Зважаючи на ситуацію, що склалася в українській державі, який Ваш прогноз на рік наступний? Чи підтримуватимуть нас провідні країни запровадженими проти Росії санкціями?
          1. Підтримають, оскільки ми робимо за них найбруднішу і найнебезпечнішу роботу по зупинці експансії Московії у Західному напрямку.
          2. Напруга в Україні буде наростати через непослідовність і негрунтовність дій влади в усіх сенсах.
          3. Висока ймовірність подальшої внутрішньої консолідації в Московії після вдалих для Путіна президентських виборів із негативними наслідками для України.
          4. Значною є і ймовірність дестабілізації Московії на період і за наслідками президентських виборів, що дасть Україні вікно можливостей для  стрімкого відновлення своєї територіальної цілісності але враховуючи наш провід: «Дай боже нашому теляті та й вовка з’їсти».
          5. Вивезення капіталів з України продовжиться в попередньому темпі, прирікаючи населення до низького життєвого рівня.

3. На Ваш погляд, які геополітичні кроки можуть бути корисні Українській державі у наступному 2018 році?
          1. Наступальний характер нашого інформаційного спротиву агресії з перенесенням його впливу на запілля ворога.
            2. Ставлення до Московії як до країни агресора за усіма відповідними наслідками як то: згортання до нуля економічних відносин, припинення руху через кордон робочої сили і закриття кордону, припинення дипломатичних стосунків на рівні посольств, націоналізація власності громадян Московії на території України.
          3. Боротьба з корупцією, що роз’їдає державний апарат і душі людей.
          4. Початок реальної економічної модернізацій України.

          5. Патріотичне виховання молоді, яка є єдино можливим міцним фундаментом для створення потужної процвітаючою держави світового рівня під назвою Україна.

неділя, 24 грудня 2017 р.

Чи потрібна Україні атомна бомба ? Коментарі

Шановний пане Володимире!
Дякую за детальний і унікальний за розмірами і грунтовністю коментар. Відчувається, що Ви людина фахова у військовій сфері, ядерній техніці (можливо фізиці) і маєте широкий політичний кругозір. Тому я вирішив так само детально Вам відповісти.
1. Україна може перемогти Московію у війні, якщо послідовно демонструватиме, що вона не агресор, а жертва неспровокованої агресії. Нас змушений підтримувати весь цивілізований світ, навіть, якщо він не дуже цього і хоче. Обов'язкова умова - ми маємо вести війну як жертва, а не як агресор. Всі стандартні атрибути війни мають бути очевидними для всього світу але фази масштабних бойових дій слід уникати якомога довше - час працює на нас. Першими кроками мають бути візовий режим з Московією, ускладнення діяльності російського капіталу на теренах України, здорощення перебування Московського патріархату на нашій землі тощо, а далі обережно але неухильно підвищувати ставки.
2. Порівняння України і Грузії некоректне, оскільки Україна за населенням і економіко-військовим потенціалом перевищує Грузію більше ніж удесятеро. Визнання Лугандонії з боку Московії не слід лякатись. Це тільки ускладнить становище Московії.
3. З народом потрібно розмовляти, його потрібно виховувати і згуртовувати. Національно свідома частина нашого народу - націоналісти Майданом зупинила нищення незалежної України бандою Януковича. Ця ж частина народу захистила державу у перші місяці російської агресії. Колишня партноменклатура з'являється, коли вже є конкретний результат дій націоналістів, щоб ним скористатись.
4. Закономірним етапом еволюції партноменклатурної влади в незалежній Україні був прихід до влади відверто кримінальної людини, що зрештою своїми руйнівними діями щодо незалежності держави і спричинила Майдан або революцію гідності. З моєї точки зору - революцію національної гідності українського народу. У середині дев'яностих років я очолював Одеську обласну організацію Народного руху України. Хоча ми не позиціонували себе як відверто націоналістичну організацію, нас все одно називали бандерівцями і самі ми були певні, що ними і є насправді. Відтоді пройшло багато років і одна з всеукраїнських націоналістичних організацій на підтвердження цієї думки нагородила мене пам'ятною відзнакою (орденом) Степана Бандери за № 1225. Так от, спостерігаючи за деградацією партноменклатурної влади і за проривом у владу Януковича, ми-бандерівці були певні, що це закінчиться великою кров'ю, і не помилились.
Щодо Л. Кравчука. Я завжди з великою повагою ставився до цього і у 1995 році в Одесі був, як голова РУХу, членом його передвиборчого штабу. Л. Кравчук виграв у першому турі виборів. Так само він виграв і у другому турі але колишня партноменклатура, яка була основним підмурком його влади, зрадила його (думаю її перекупила Москва) і результати другого туру були пораховані не на користь Л. Кравчука. От Вам і партноменклатура. А щодо подій початку двадцятого сторіччя, то скільки тоді було українських націоналістів - жменька. А політиканів типу В. Вінниченка - море. Так що націоналісти в принципі не могли програти, оскільки не несли відповідальність за ту владу.
5. Ворогом України є не тільки Путінський режим, а вся імперська Московія. У 1918 році Путіна не було навіть в проекті, а вулиці Києва вже вкрились тілами патріотів України, вбитими більшовицькими (російськими) військами. І це був лише початок. До тисяч жертв Московії згодом додались мільйони. І цей процес триває досі. П'ятий пункт - це тест на націоналізм. Моя відповідь - це відповідь націоналіста.
6. Приклад Ізраїлю не є штучним, оскільки і його сусіди, і наш північний сусід в принципі не згодні з фактом існування наших країн. А щодо мистецтва виживання, то треба хоч чомусь корисному навчитись у євреїв, адже тисячу років жили поряд.
7. Оцінки явно завищені. Хто робив ці оцінки? Російські фахівці. Їх заангажованість очевидна. Моїй статті мова не йде про весь потенціал, а про його один відсоток. Я бачив у Кировоградській області дві підірвані шахтні ракетні установки - це варварство. Коли я бачив в Одесі, як на очах розкрадається найбільше в Радянському Союзі пароплавство, коли я читав в газеті об'яви про розпродаж військового майна (можна було вільно купити бронетранспортер і навіть у мене вистачало на це грошей) , то вірити у те, що військовий стратегічний потенціал України знищується в ім'я вищих ідеалів, було б дивно.
8. Унікальні властивості плутонію мені добре відомі. Однією з моїх настільних книг є переклад з англійської збірник наукових праць Лос Аламоської лабораторії у двох томах: "Плутоний, Фундаментальные проблемы". Жодна катастрофа з плутонієм не можлива. Він просто поступово втрачає свої вибухові властивості. Його періодично слід знову використовувати як сировину для виготовлення нових боєголовок.
9. Південно Африканська республіка відмовилась не від ядерної зброї, а від програми її розробки. За це вона отримала серйозні конкретні дивіденти, а не слова, як Україна. Білорусія і Казахстан ніколи б не вийшли з Радянського Союзу, якби звідти не вийшла Україна. Коли Україну зламали через коліно, то це послужило спонукальним мотивом для Білорусі і Казахстану, а не навпаки.
10. Якщо право на відновлення ядерного потенціалу у нас є, то гайда за роботу. Все одно нам цей шлях доведеться пройти. Дорогу здолає той, хто йде.
11. Збройовий плутоній можна отримати у спеціальному реакторі. У наших реакторах - лише промисловий плутоній. Але в статті це питання пояснюється. З промислового плутонію цілком можна створити і збройовий плутоній але це буде дещо дорожче.  А хтось оцінював, скільки коштує нам остання війна, скільки коштують житті загиблих громадян України, їх майно, їх каліцтва, зламані долі? Може краще витратити еквівалентну суму грошей на створення достойного нашої країни стратегічного ядерного потенціалу і жити в мирі з усім світом. В іншому разі нас чекає перманентна війна. До речі - її початок слід віднести до 1917 року.
12. Щодо плутонієвої бомби я з Вами згоден. Якщо важливим є сам факт наявності атомної зброї, то технічно простіше створити саме уранову атомну бомбу. До речі, перша атомна бомба, використана у війні (Хіросіма), була саме урановою. Друга бомба ( Нагасакі) була вже плутонієвою. Низька ефективність уранової бомби - з 64 кг урану в атомній бомбі прореагувало при вибуху менше 1 % урану привела до того, що надалі створювались майже виключно плутонієві бомби. Перша Радянська атомна бомба була також плутонієвою.  Бомба, скинута на Нагасакі приблизно такої ж потужності, як і у разі Хіросіми, містила лише 6.5 кг плутонію. Так що саме плутонієвий шлях є найкоротшим до сучасної атомної зброї.
13. Вибір щодо союзників ми, на мою думку, зробили вдало. Сполучені штати є нашим стратегічним союзником.
14. Шлях до атомної зброї - це на 90% мирний шлях: створення замкненого паливного циклу, створення реакторів на швидких нейтронах, консервація відпрацьованих блоків і спорудження нових. З цього потрібно починати і про це говорити. А щодо ядерної зброї, то весь світ робив це за завісою секретності. Про віддалену перспективу нам не слід особливо балакати. Війна з Московією триватиме доти, доки ми будемо слабкими для перемоги або не наступить рівновага сил. В іншому разі у нас взагалі немає перспектив. Але я, як нормальний український націоналіст, впевнений в нашій перемозі.
Слава Україні!